Покликання його душі 

Агроном за фахом, викладач за покликанням, поет за станом душі. Це мій колега Анатолій Черній.

Анатолій Черній народився і виріс на Уманщині. Випускник Уманського сільськогосподарського інституту. Нині викладач Уманського професійного аграрного ліцею.

Скільки себе пам’ятає, любив слухати і співати українські народні пісні. З роками почав писати власні пісні і акомпанувати їх під гітару. А коли дізнався, що в його родині була людина, яка віршувала і грала на струнних інструментах, то зрозумів, що цей дар Божий перейшов йому у спадок.

Анатолій Васильович хоче поділитися своїми піснями з усіма, хто полюбляє жанр бардівської пісні. І буде дуже радий, якщо вони торкнутося струн людської душі.

Нехай доля посміхається тобі.

І відлунням пісні в серці відізветься.

Ти в дарунок знов віддай її,

Хай душі людської пісня доторкнеться…

А.Черній

Освіта в Бога є

Він нам її дає.

Талантом її звуть

І в цьому її суть

Дар Божий у тих люде

Завжди присутній буде

в піснях, у малюванні

і у віршоскладанні.

У всіх життєвих сферах

У всі віки і ери

Дар Божий у тих люде

Завжди присутній буде…

 А. Черній

Єднаймось браття

Шукаймо браття, щасливої долі

В єднанні, в дружбі і в народній волі

В піснях, що з давнини звучать на рідній мові

Про Кобзаря і квіти калинові.

Не забуваймо браття, що  ми із народу,

Де козакам немає переводу.

Де та калина у вінках дівочих в’ється.

І Україною цей край чарівний зветься.

Пр-в.

Доля Вкраїни мов квітка калини.

Вона то розквітне, то знову гине.

Та скільки б цвіт цей не ламали

Знову калина рясно зацвітала.

Бо має калина глибоке коріння.

Квітує калина білим цвітом вірності,

Родить кольором любові — ягодами ніжності.

2. Єднаймось браття, у важку годину,

Щоб наші діти нас згадали в ту хвилину,

Коли так щиро Україна усміхнеться.

Шануймо браття свою батьківщину.

Себе шануймо і свою родину.

І прийде час, прийде година -

Всі шануватимуть у світі Україну.

 А. Черній

Чуєш, друже, шелестять тополі.

Чуєш, друже, шелестять тополі.

Вітер листям виграє танок.

Ми прийшли сьогодні всі до школи

На останній наш шкільний дзвінок.

Збуджені, щасливі і веселі -

Попереду в житті майбуття,

І в той час сумні і невеселі -

Вже позаду все шкільне життя.

Ось і розійдуться в нас дороги,

Кожен з нас піде в життєву даль.

І в буденних радощах й тривогах

Не забути б нам далекий вальс.

Десь далеко однієї днини.

Знов почувши рідний той дзвінок,

Пригадаєм шелест тополиний,

Яким вітер вигравав танок.

Чуєш, друже, шелестять тополі,

Вітер листям виграє танок

Ми прийшли сьогодні знов до школи,

Щоб почути рідний той дзвінок.

Збуджені, щасливі і веселі,

Вже позаду в житті новизна.

І в той час сумні і невеселі,

Вже на скронях наших сивина.

 А. Черній

Скільки ж того цвіту

Скільки ж того цвіту та на білім світі,

Хоч яка негода, а він рясно родить.

Цвіт той, мов калину у лиху годину,

Доля занесла в далеку чужину.

Приспів:

Україно, Україно, люба мати,

Повертай синів і дочок до рідної хати,

Де в садах так рясно квітне червона калина,

Де поміж гаїв лунає пісня солов’їна.

Цвіт той — сини й дочки твої, Україно,

Які в пісні, в мріях знов до тебе линуть.

Любов їхня й туга до тебе, Вкраїно,

Ніколи не згасне, ніколи не згине.

Мої брати й сестри, ваші любі діти, -

Дай вам боже щастя — за край свій радіти,

Дай вам боже розуму — край свій пам’ятати,

Дай вам боже сили в край свій повертати.

  А. Черній

Мамина любов

Мені наснилась рідна хата,

Яка стоїть у самоті,

А у саду неначе мати

Стоїть, всміхнувшись, як тоді.

Знову запитує з докором,

Чом не вертаю на поріг,

Я ж вибачаюсь, що в ту пору

Приїхати додому я не зміг.

Приспів:

Мамина любов — ні з чим не зрівнянна,

Мамина любов — завжди у чеканні,

Мамина любов — невмируща сила,

Повертає завжди нас у край рідний, милий.

І ось я знову біля хати,

Яка стоїть у самоті,

Все тут, як було, тільки мати

Не зустрічає, як тоді.

Вже не запитує з докором,

Додому чом не їду знов.

На згадку лише про ту пору

Зосталась мамина любов.

Така вона є материнська доля -

Дітей ростити і плекати,

Щоб потім у життєве поле,

Неначе птахів відпускати,

Щоб потім вкотре у чеканні

Їх виглядати знову й знов

І докоряти у мовчанні -

Така вона є — мамина любов.

 А. Черній