27 березня відзначають своє професійне свято всі працівники театру, а разом з ними мільйони небайдужих глядачів. День театру щорічно відзначають в усьому світі з 1961 року після відповідного рішення на IX конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.

Традиційно цей день проходить під девізом «Театри як засіб взаєморозуміння та зміцнення миру між народами».

День театру – це свято всіх працівників театру, а не тільки акторів, адже «театр починається з вішалки». Тут немає другорядних професій, тому цей день відзначають також режисери-постановники, продюсери, звукорежисери, сценаристи, світлотехніки, гардеробники та білетери.

Вперше про театр згадується в джерелах, що датовані 497 роком до н.е. В них говориться про проведення свята, присвяченого богу Діонісу. Перша будівля театру з’явилась у Римі в 55 році до н.е., там виконували вірші та невеликі п’єси, переспіви легенд та міфів.

Перший український стаціонарний театр був відкритий у Львові в 1795 році, а через 24 роки з’явилася перша українська п’єса «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського.

В Україні з нагоди Міжнародного дня театру проводяться театральні фестивалі, артисти отримують нагороди та державні звання, а глядачі йдуть на прем’єри вистав.

Цікаво, що японський театр кабукі, де всі ролі, навіть жіночі, грають чоловіки, заснувала саме жінка. Її звали Окуні і вона була служницею якогось святилища в 17 столітті. Вона та інші жінки виконували тоді також всі ролі, в тому числі і чоловічі. Однак незабаром керівництву країни не сподобалася ця аморальна атмосфера і жінок в театрі кабукі замінили юнаками, а згодом зрілими чоловіками. У наш час традиції вже не настільки сильні, і в деяких трупах жіночі ролі стали знову виконувати жінки.

А ось Пітера Пена в театральних постановках частіше грають не хлопчики, а жінки мініатюрної статури. Однією з причин цього стало те, що в Англії в перші десятиліття 20 століття, коли Джеймс Баррі написав твір, діяв закон, що забороняє дітям до 14 років працювати після 21 години.

Український театр

Театральне мистецтво в Україні сягає корінням у сиву давнину і бере початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, у весільних та похоронних обрядах наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще за часів Київської Русі скоморохи започаткували примітивний театр – потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в XVII – XVIII ст., популяризаторами своєрідного театру були студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій ставили інтермедійні вистави. Також широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток із соціально-побутовими перфомансами.

У 1795 році відкрився перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – 1809, в Полтаві – 1810.

XIX століття ознаменувалося появою драматичних творів Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка. Українське акторське мистецтво, сам театр набрали виразних суспільно-громадських функцій, що сприяло піднесенню національної свідомості народу.

Підвалини саме українського театру заклав Марко Кропивницький, який створив «Театр корифеїв» – професійну театральну трупу. Він сам шукав і вчив своїх акторів: М. Заньковецьку, П. Саксаганського, М. Садовського, Г. Затиркевич-Карпинську.

Репертуар не був особливо широким («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Івана Котляревського, «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка). Тож стало само собою зрозумілим, що потрібні нові твори, в яких би відчувався подих сучасності. Їхніми авторами стали Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, що одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами.

Театр завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення, сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів, – ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.